12 червня 1952 року народився Парахін Анатолій Іванович — майбутній лікар-остеопат, людина з великим серцем і рідкісним талантом. З раннього дитинства Анатолій вирізнявся допитливим розумом, жагою до пізнання світу і чуйністю до людей. Його бабуся, яка займалася народною медициною, стала для хлопця першим учителем, відкривши перед ним світ людського тіла і душі.
Закінчивши школу із золотою медаллю, Анатолій вступив до Київського медичного інституту. Студентські роки були цікавими, захопливими, підчас непростими, але саме тоді він зрозумів, що медицина — це не просто професія, а його покликання. Він вивчав медичні науки з такою пристрастю, що незабаром став одним із найкращих студентів інституту. Викладачі відзначали його унікальну здатність аналізувати і знаходити зв'язки між різними системами організму.
Після завершення навчального закладу Анатолій Іванович почав працювати неврологом. Саме так офіційно називалася його спеціальність. Але завдяки унікальному підходу до лікування пацієнтів із застосуванням мануальних технік, він, на диво колегам, не просто лікував, а зцілював пацієнтів. Один із таких хворих пригадував: «Я лікуюсь вже давно, приймаю таблетки. Але після того, як я потрапив до Анатолія Івановича, я буквально почав оживати. Моє тіло наче зсередини пробудило якусь енергію, яка допомогла мені одужати» — згадує Віталій К.
Протягом своєї праці Анатолій Іванович удосконалював майстерність у мануальній, вісцеральній та краніо-сакральній терапії. Його руки стали інструментом, здатним відчути найменші зміни у тілі пацієнта. Завдяки цьому він міг точно поставити діагноз і знайти шлях до одужання, навіть у складних випадках. Його техніка роботи з тілом була унікальною, а підхід до пацієнтів — завжди людяним і теплим.
Велика частина життя Анатолія Івановича була присвячена викладанню. На кафедрі він не лише навчав студентів медичних основ, а й передавав їм свою філософію медицини, яка базувалася на гармонії між тілом і духом. Його лекції відрізнялися ясністю та натхненням, а студенти запам'ятовували його як одного з найкращих викладачів. Із дитинства сини зростали поруч з батьковими ідеалами, в атмосфері поваги до медицини. Вони вбирали його знання, переймали спосіб мислення, допомагали у створенні презентацій і, непомітно для себе, увібрали весь його професійний досвід.
Анатолій Іванович був сповнений своїм добрим і теплим поглядом, скромною усмішкою, яка завжди створювала атмосферу довіри. Він мав рідкісний дар слухати і розуміти і ніколи не відмовляв у допомозі. Його кабінет завжди був відкритий для людей, які шукали полегшення і підтримки. Пацієнти приїжджали до нього з різних куточків світу, розповідаючи про його золоті руки і велике серце.
За своє життя він допоміг безмежній кількості пацієнтів, серед яких були дорослі, діти та люди поважного віку. Його ім'я стало символом надії та зцілення. Люди пам'ятатимуть його не лише як лікаря, а й як друга, наставника і людину, яка присвятила себе служінню іншим.
19 грудня 2024 року Анатолій Іванович залишив цей світ, але його спадок — це знання, які він передав, і добрі справи, які він зробив. Його пам'ять житиме в серцях усіх, хто мав щастя знати цю світлу людину.